Риносептопластика: дихати вільно, виглядати гармонійно

Здатність дихати через ніс — те, що здається очевидним до того моменту, поки вона не утруднюється. Викривлена носова перегородка, утруднене проходження повітря, часті запалення — усе це знижує якість життя, впливаючи не лише на фізичне самопочуття, а й на зовнішність. Як повідомляє Міжнародний культурний портал Експеримент, у таких випадках риносептопластика стає і методом естетичного удосконалення, і комплексним рішенням функціональної проблеми.

Риносептопластика — це пластична операція, яка одночасно усуває анатомічні дефекти носової перегородки та коригує зовнішній вигляд носа. 

Вона поєднує в собі:

• септопластику — виправлення викривлення перегородки для відновлення повноцінного дихання;
• ринопластику — моделювання форми, контуру, довжини чи симетрії носа.

Такий комбінований підхід дозволяє позбутися хронічного закладення та рецидивуючих синуситів, а також досягти естетичної гармонії обличчя.

Операція має як функціональні, так і естетичні показання:

• хронічне порушення носового дихання (закладеність, гугнявість, хропіння);
• викривлення або перфорація носової перегородки;
• часті синусити, гайморити, носові кровотечі;
• вроджені або посттравматичні деформації носа;
• наявність кіст, новоутворень у порожнині носа;
• естетичні проблеми: горбинка, асиметрія, надмірна довжина або ширина, опущений кінчик.

Пацієнти, яким було проведено риносептопластику, відзначають:

• відновлення вільного носового дихання;
• усунення симптомів хронічних захворювань ЛОР-органів;
• покращення зовнішності, симетрії та пропорцій обличчя;
• зростання самооцінки та впевненості в собі.

Етапи підготовки до риносептопластики

Консультації:

• очна або онлайн-консультація пластичного хірурга;
• огляд отоларинголога (за потреби);
• зустрічі з терапевтом та анестезіологом.

Аналізи та обстеження:

• загальний та біохімічний аналізи крові;
• загальний аналіз сечі;
• коагулограма (оцінка зсідання крові);
• тести на ВІЛ, гепатити (HBsAg, HCV), RW;
• ЕКГ;
• флюорографія або рентген (не старші за 12 місяців);
• КТ носа — для детальної оцінки внутрішньої анатомії.

Важливо! Якщо пацієнт приймає будь-які лікарські засоби, включно з антикоагулянтами або гормональними препаратами, важливо попередити хірурга — деякі з них може знадобитися тимчасово скасувати.

Як проходить операція

Варіанти доступу:

• відкрита риносептопластика — з мінімальним розрізом на колумелі (перемичці між ніздрями). Дає максимально точну візуалізацію структури носа, що необхідно у складних випадках;
• закрита риносептопластика — усі втручання виконуються через внутрішні розрізи та не залишають зовнішніх рубців.

Під час операції хірург виправляє положення носової перегородки, моделює хрящову / кісткову структуру носа, видаляє зайві тканини або формує нові носові опори.

За необхідності виконується пересадка хряща (наприклад, СSG або TIG-пластика).

Операція триває 1,5–3 години, залежно від складності анатомії та обсягу корекції.

Відновлення та реабілітація

Після операції:

• встановлюється гіпсова лонгета на спинку носа;
• проводиться тампонада носа (сучасні атравматичні матеріали);
• пацієнт перебуває під медичним наглядом 1 добу.

Перші 10 днів:

• знімається тампонада (на 1–2 добу);
• призначається курс антибіотиків, протизапальні препарати, регулярне промивання носа;
• на 7–10 добу знімається гіпс;
• відстежується динаміка загоєння.

Наступні тижні:

• обмежуються фізичні навантаження, нахили, термічні процедури;
• не можна торкатися носа, носити окуляри;
• сон — тільки на спині, без натиску на обличчя;
• виключаються алкоголь, гаряча їжа, спеції, плач, сміх і напруга міміки.

Основні набряки зникають за 2–4 тижні. Повна стабілізація форми та чутливості носа потребує до 12 місяців.

Можливі ускладнення

Хоча риносептопластика має високу безпеку, як і будь-яке хірургічне втручання, вона не позбавлена потенційних ризиків:

• тимчасові набряки, синці, дискомфорт;
• кровотеча в ранньому післяопераційному періоді;
• інфекційні ускладнення за недотримання гігієни;
• рубцювання (при відкритому доступі);
• зниження нюху (частіше тимчасове);
• рідкісний ризик перихондриту — запалення хряща.

Усі незвичні або тривожні симптоми мають бути негайно обговорені з хірургом. Для цього діє система чіткої постопераційної підтримки та супроводу, яка включає регулярні візити та фотоконтроль загоєння.